Yulii Ioffe

Юлій Якович Іоффе (10 грудня 1940, Луганськ, Українська РСР) — український політик, народний депутат України, член Партії регіонів.

Народився 10 грудня 1940 (Луганськ) у сім'ї гірничого майстра.

Освіта

Комунарський (Алчевський) гірничо-металургійний інститут (1964), гірничий інженер-електромеханік.

Кар'єра

• З 1957 — слюсар, Комунарський металургійний завод.
• 1959—1961 — моторист, шахта «Україна», Перевальськ, Луганська область.
• 1962 — перейшов на денне відділення інституту.
• З 1965 — механік дільниці, помічник головного механіка, шахта «1-біс» м. Краснодон.
• З 1966 — головний енергетик, шахта «Суходольська»; з 1967 — головний механік, шахта «Дуванна-2».
• З 1976 — начальник управління з оснащення шахтових стволів Краснодонського ШБМУ; з 1979 — начальник Краснодонського шахтопрохідницького управління.
• З 1980 — директор шахти «Гірська».
• З 1989 — генеральний директор ВО «Стахановвугілля».
• Жовтень 1992 — червень 1993 — Віцепрем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу.
• З червня 1993 — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США.
• Позаштатний радник президента України з питань паливно-енергетичного комплексу (грудень 1994 — січень 2000).
• Секретар партії з аналітичної роботи, член політвиконкому Трудової партії України (червень 1999 — травень 2000); голова Політради партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004), член політвиконкому.

Політична кар'єра

Довірена особа кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича в ТВО № 113 (2004—2005).

Голова Республіканської партії України (у 2005).

Голова Комісії з питань структурних і організаційних перетворень у вугільній промисловості (з січня 1995); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з липня 2001); член спостережної ради НАК «Нафтогаз України» (з вересня 2003)

Народний депутат України 12 (1)-го скликання, з березня 1990 (1-й тур), Брянківський виборчий округ № 55, Луганська область, член Комісії в питаннях соціальної політики та праці. Група «Промисловці». На час виборів: генеральний директор ВО «Стаханіввугілля», член КПРС. 1-й тур: з'яв. 87.6 %, за 60.1 %. 3 суперники (основний — А. С. Вішняк, н. 1951; водій автобуса; 1-й тур — 19.3 %).

27 жовтня 1992 ВР затверджений віцепрем'єр-міністром.

Народний депутат України 2-го скликання з липня 1994 (1-й тур) до квітня 1998, Рубіжанський виборчий округ № 248 Луганської області, висунутий трудовим колективом. Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку. Член групи «Конституційний центр». На час виборів — керівник торговельно-економічної місії в складі Посольства України в США

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 111, Луганська область. На час виборів: народний депутат України. Член фракції НДП (травень — грудень 1998), позафракційний (грудень 1998 — травень 1999), уповноважений представник групи «Трудова Україна» (з травня 1999). Член Комітету з питань науки і освіти (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань державного будівництва й місцевого самоврядування (з лютого 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 30.19 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Політичної партії «Трудова Україна». Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції політичної партії «Трудова Україна» (квітень — грудень 2004), член фракції «Трудова Україна» та НДП (грудень 2004 — лютий 2005), уповноважений представник фракції НДП та групи «Республіка» (лютий 2005), член групи «Воля народу» (лютий — березень 2005), уповноважений представник фракції ПППУ (березень — листопад 2005), позафракційний (листопад — грудень 2005), член фракції СДПУ(О) (з грудня 2005). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з червня 2002).

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», № 12 в списку, член РПУ.

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 112, Луганська область, від Партії регіонів. За 46,88 %, 10 суперників. На час виборів: президент ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з грудня 2012).

Народний депутат України 8-го скликання з листопада 2014, виборчий округ № 112, Луганська область, самовисування. За 48,62 %, 42 суперника. На час виборів — народний депутат України, безпартійний.

Голосував за Диктаторські закони 16 січня 2014 року.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

Заступник голови комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг у Верховній Раді України IX скликання (з 29 серпня 2019 року).

Завдяки зловживанню службовим становищем Іоффе заробив 237 мільйонів гривень на тендері з придбання вугілля 2012 року.

Дружина Любов Іванівна; має 2 синів — хірурга (професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри загальної хірургії № 2 НМУ ім. О. О. Богомольця Іоффе Олександр Юлійович) та юриста.

• Медаль «Ветеран праці»
• Орден «Знак Пошани»
• Орден «За заслуги» III ст. (06.1997)
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (12.2000)
• Почесна грамота КМ України (12.2000)
• Почесна грамота ВР України.

• сайт ВРУ