Pawieł Doronin

Павло Іванович Доронін (рос. Павел Иванович Доронин; 13 липня 1909, Барлук — 16 липня 1976, Київ) — радянський партійний і державний діяч. Генерал-майор (з 1942 року).

Народився 30 червня (13 липня) 1909 року в селі Барлук Нижньоудинського повіту Іркутської губернії (нині Куйтунського району, Іркутської області) в родині робітника. В чотирнадцять років вступив до комсомолу, після чого працював в агітпропі райкому ВЛКСМ в селі Куйтун Тулуповського повіту, Іркутської губернії. У 1927 році вступив у ВКП(б).

У 1929 році закінчив Перший сибірський політехнічний технікум, після чого працював інструктором-ревізором Ленінського споживчої спілки в Сибіру. 1930 року направлений на службу до Томського міськвідділу ГПУ. З 1932 року — начальник спецвідділу Ленінградського електромеханічного технікуму, Ленхарчторгу, викладач Ленінградського індустріального інституту.

З 1936 по 1938 рік навчався в Інституті червоної професури. З 27 травня 1938 року по 7 листопада 1948 року — 1-й секретар Курського обкому ВКП (б). У 1939–1952 роках кандидат в члени ЦК ВКП(б). Під час німецько-радянської війни в серпні-листопаді 1941 року очолював Комітет оборони Курська. З 1941 року член Військової ради Брянського фронту, у 1942–1943 роках начальник Політуправління Сталінградського і Південного фронтів.

З 1950 року інструктор ЦК партії. З 1953 року голова Виконкому Смоленського облради. З січня 1954 по березень 1961 року — 1-й секретар Смоленського обкому КПРС. В 1956–1961 роках член ЦК КПРС. Обирався делегатом XVIII-го з'їзду ВКП (б), депутатом Верховної Ради СРСР 2-го і 4-го скликання, депутатом Верховної Ради РРФСР (1938).

З 1961 — на пенсії. Автор книг: «На землі Смоленській» (1958), «Солдати Сталінграда» (1974). Помер у Києві 16 липня 1976 року.

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора і медалями СРСР.

• Довідник з історії КПРС(рос.)