Volodymyr Pasko

Пасько́ Володи́мир Васи́льович (10 жовтня 1946, с. Великі Бірки Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 29 серпня 2014, м. Київ) — генерал-лейтенант медичної служби (від 2003 — в запасі), доктор медичних наук, професор, організатор системи військово-медичної освіти та науки і медичної служби Збройних Сил України, письменник, громадський діяч. Член НСПУ з 2002 року.

Народився в українській родині трудових козаків-християн Подніпров'я з діда-прадіда. В дитинстві багато спілкувався з дідом Григорієм Демидовичем Васенком, від народження приписним козаком села Нехайки Пирятинського повіту Полтавської губернії, гвардійцем Російської імперії, учасником боротьби за правду, свободу і народовладдя під синьожовтими і червоними прапорами, становлення і розбудови молодої Української Республіки у 1917—1930х рр. Спілкування з дідом мало вплив на формування світогляду і переконань підлітка, про що згодом докладно напише в своїй автобіографічній художній книзі роздумів «Пора істини».

Заслужений лікар України 1995. Ордени Червоної Зірки СРСР, Дружби В'єтнам та ін. нагороди. Учасник бойових дій в Афганістані. Закінчив 1971 Військово-медичну академію в м. Ленінград, нині м.Санкт-Петербург, РФ.

1982–1984 служба у Повітряно-десантних військах — начальник медичної служби артилерійського полку, згодом мотострілецької дивізії в Афганістані. З 1987 працював старшим викладачем такого відомого ВНЗ, як Військово-медична академія ім. Кірова (м. Ленінград). Від 1992 — в Центральному апараті Міністерствава оборони України: брав участь у створенні ЗС України; співавтор концепції військово-медичної освіти і науки в Україні; ініціатор створення військово-медичного відділення та його керівник при Українському медичному університеті (нині Національний медичний університет імені Олександра Богомольця); заступник начальника Головного військово-медичного управління ЗС України. У 1996 році проходив службу у складі українського миротворчого континенту Боснії та Герцеговині. Співініціатор прийняття Постанови КМ України «Про створення Української військово-медичної академії» [2], сформував і очолив цей ВНЗ у 1996–2003. 2005–2006- заступник Міністра оборони України[3], [4].

Протягом життя В. В. Пасько активно займається науковою роботою. В 1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація медичного забезпечення частин і з'єднань Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані при веденні бойових дій». В лютому 2002 р. рішенням Атестаційної колегії МОН України йому було присвоєне вчене звання професора. У травні 2002 р. захистив в НМУ ім. О. О. Богомольця докторську дисертацію зі спеціальності «соціальна медицина» на тему «Наукове обґрунтування системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрових ресурсів військової медицини в Україні».

Звільнений з державної служби у грудні 2006 р. по досягненню пенсійного віку за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. В подальшому — професор Української військово-медичної академії, головний редактор науково-практичного журналу Міноборони «Військова медицина України».

Помер 29.08.2014 року у м. Києві. Похований 01.09.2014 на Лісовому кладовищі міста Києва (сектор 19).

Член Національної спілки письменників України (з 2002 р.). Засновник і головний редактор журналу «Військова медицина України» [5]. Автор 5 підручників і навчальних посібників, понад 70 наукових праць; книг «Ніч забутих пісень» (1999, 2001, 2006; рос. мовою), «Час прощення» (2001, 2005), «Пора істини» (2004, 2006); «Звання — слухач. Нотатки лікаря-генерала» (2011); співавтор словників військово-медичної термінології (рос.-укр.) і довідника з військової та екстремальної медицини (рос.-англ.-укр.).

Також є автором низки публіцистичних творів, опублікованих в засобах масової інформації України, зокрема:

• Володимир Пасько. Мова і нація. // Дзеркало тижня № 45 (520) 6 — 12 листопада 2004.
• Володимир Пасько. Що краще: надзвичайний чи воєнний стан? «Дзеркало тижня. Україна», № 51.17 декабря 2004.

• Орден Червоної Зірки
• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (10 жовтня 2006) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності держави, зразкове виконання службового обов'язку
• Заслужений лікар України (12 червня 1995) — за значний особистий внесок в організацію медичного обслуговування військовослужбовців, впровадження нових методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність
• Пам'ятний знак «5 років Збройним Силам України»
• Значок «Відміннику охорони здоров’я» (СРСР)
• Орден Дружби Соціалістичної Республіки В'єтнам (В'єтнам)

• Р. Мацелюх. Пасько Володимир Васильович //Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 38.
• Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки. Вип. 1 // Київ: Укр. Акад. геральдики, 2004. — С. 181.
• Хто є хто в Україні // Київ: «К. І. С.», 2006. — С. 734.
• Генерали та старші офіцери Тернопільщини. Книга перша // Львів: ЗУКШ. 2006. — С. 289 — 290.
• Керівний склад Міністерства оборони Збройних Сил України (1991—2009) // Військо України. — № 12 (114), 2009. — С. 24.
• Честь і слава Батьківщини. Військова еліта України // К.: ТОВ «Брама-V», 2011. — С. 270—271.
• Михаил Мигаль. Песенная антология Афганской войны // «Дзеркало тижня. Україна», № 8. 26 февраля 1999. (рос.)
• Людмила Таран. Володимир та Ірина Пасько: «Для нас почався новий — український — вимір життя. Україна» // «Дзеркало тижня», № 31. 7 сентября 2012.

• Пасько Володимир Васильович — персональний сайт [6]
• Генерала Володимира Паська прийняли до Спілки письменників України // Хрещатик — Київська муніципальна газета.
• Пасько Володимир Васильович // Сайт НСПУ.
• Пасько Володимир Васильович // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
• Пасько. Мова і нація // Дзеркало тижня № 45 (520) 6 — 12 листопада 2004.
• Ректор третього тисячоліття. ІІ випуск // Київ: Вид. центр «Болгов», 2003. — С. 60.