Vladimir A. Negovski

Народився 19 березня 1909(19090319) року в містечку Козелець Чернігівської губернії в сім'ї вчителів, де було 9 дітей. У дитинстві Володя захворів кістковим туберкульозом, довго лікувався в Києві і, можливо, тому захопився медициною. Місяцями лежачи в лікарні, він вирішив, що буде лікарем і його хворі не вмиратимуть.

У 1928 році після закінчення школи поїхав до Москви. Незважаючи на великий конкурс, іспити склав вдало і вступив до 2-го медичного інституту. Спочатку жити було ніде, і він провів декілька ночей між колонами храму Христа-Спасителя.

Під час навчання в інституті під впливом академіка Богомольця, який займався загальними проблемами біології і медицини, писав про боротьбу за життя, виступав з доповідями про необхідність долати смерть, Володимир захопився ідеєю, що смерть можна перемогти. Ще будучи зовсім молодою людиною, він твердо вирішив, що проблема продовження життя, подолання смерті може стати змістом його діяльності.

У 1933 році після закінчення інституту Володимир Олександрович працював практикуючим лікарем, а потім був запрошений як науковий співробітник в патофізіологічну лабораторію Центрального інституту гематології і переливання крові. Він брав участь у всіх дослідах з оживлення організму, що проводяться в інституті.

У своїх кандидатській (1942) та докторській (1943) дисертаціях він висловив основні положення патофізіології термінальних станів і принципи комплексного методу оживлення організму, що одержав надалі клінічне впровадження. У роки Другої світової війни лікар організував фронтову бригаду, у складі якої виїжджав в діючу армію і вперше добився повноцінного оживлення близько 50 поранених, що знаходяться в стані агонії або клінічної смерті. Вперше було показано, що оживлення організму має стати не випадковим і рідкісним епізодом, а систематичною постійною роботою.

У післявоєнні роки значно розширилася практична діяльність лабораторії, почали створювати клінічні реанімаційні центри. У 1952 році Мінохорони здоров'я СРСР видало першу інструкцію «Про запровадження в лікувальну практику методів відновлення життєвих функцій організму, що знаходиться в стані агонії або клінічної смерті». 1958 року за сприяння міністра Ковригиної розсилається інструктивний лист про організацію в клініках спеціальних підрозділів реанімації. Створюються мобільні бригади реанімації, оснащені апаратурою для підтримки дихання, переливання крові, дефібріляції серця.

Неговський наполегливо розробляв теоретичні питання, проводив величезну фундаментальну роботу з систематизації сучасного досвіду хірургії, кардіології, біохімії, фізіології вищої нервової діяльності. Узагальнення результатів досліджень дозволило Володимиру Неговському заявити на Міжнародному конгресі травматологів у Будапешті (1961) про виникнення нової медичної науки — реаніматології.

Заслуга вченого полягає в створенні цілісного уявлення про способи і засоби сучасної реаніматології в їх теоретичному, експериментальному і клінічному обґрунтуванні. Неговський вважав, що в критичній фазі організм здатний сам боротися за життя — йому слід допомогти, послідовно і дозовано підтримуючи функцію головних органів — мозку і серця. Завдяки науковим розробкам сучасна реаніматологія стала невід'ємною частиною практичної охорони здоров'я.

1969 року обраний членом-кореспондентом, а в 1975 році — дійсним членом Академії медичних наук СРСР. У 1989 році лауреат Нобелівської премії академік Прохоров представляв Неговського на Нобелівську премію.

До самої смерті 2 серпня 2003 року Володимир Неговський залишався радником першого у світі Науково-дослідного інституту загальної реаніматології.

• орден Леніна
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден Вітчизняної війни II ступеня
• орден Червоної Зірки
• орден «Знак Пошани»
• орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня і багатьма медалями.

• «Рятуючи людські життя». Володимир Олександрович Неговський — лікар від Бога.

Це незавершена стаття про вченого-лікаря. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.