Quick Facts
Biography
Тишко (Тит) Каленикович (пом. між 1497 й 1499) — київський боярин другої половини XV століття. Починальник роду Тишкевичів. Син боярина Каленика Калениковича (згадується джерелами в 1457/58–1488 роках, як суддя), внук К. Мишковича. Мав братів Окушка (звягельський намісник, зг. 1480—1500 рр.), Гетовта (Андрія) й Дебря. Сестра — їй приписують ім'я Євфимія — вийшла заміж за Романа Івашковича.
В кінці 1486 року одержав у винагороду 5 коп грошей із київської митні за службу при дворі великого князя. Ймовірно, саме він згадується у листі Казимира Ягеллончика воєводі Юрію Пацевичу від 22 травня 1487, де господар підтвердив «Тишку якомусь», ототожнюваному з Калениковичем, право на держання землі в київському повіті на умовах служби; раніше ця земля належала Карпу Лупандичу, доки той не «побіг до Волох».
Шимон Окольський та інші укладачі польських гербовників приписали нобілю низку фіктивних титулів, таких як гетьман і воєвода землі київської й староста переяславський.
Т. Каленикович мав п'ятьох чи шістьох дітей, які за зменшувальною формою імені батька стали кликатись Тишковичами, а пізніше Тишкевичами:
- Борис (пом. 1498), одружений з Милохною, сестрою воєначальника Остафія Дашковича, дітей не залишив; продав свою вотчину, Тулублє та Ірову, кн. Богдану Глинському.
- Лев (Дмитро), дворянин господарський, одружений з Феклою N;
- Гаврило (пом. після 1557), дворянин господарський, одружений з Анастасією Іванівною Сапегою, яка народила йому 4 синів;
- Михайло, дворянин господарський, одружений з Софією Яциничівною;
- Василь, черкаський і канівський намісник, маршалок господарський, мінський і пінський староста, підляський і смоленський воєвода, жонатий з Олександрою Семенівною Чорторийською;
- Іван (?), одружений з Настасією Зенківною, якій записав Чортолісці й Сільце в Житомирськім повіті на р. Тетереві. По його кончині вона продала села за 100 коп широких грошей Костянтину Острозькому (21 липня 1513), пізніш їх викупив брат Василь.
Вочевидь, у Тишка були дві дружини. Одна з них — Ганна, матір Бориса і Льва, як зазначає литовський історик Еймантас Гудас.
Коментарі
- ↑ Дебр вперше зринає у привілеї вел. кн. Олександра від 19 березня 1497 чотирьом київським боярам на ряд сіл на Путивльщині. Був одружений з племінницею князя Романа Яголдайовича. Після захоплення Путивля московитянами в 1500 р. дружина з якихось причин залишилась на Сіверщині. Як свідчить переписка Василія III й Сигізмунда I (1511), Дебр добивався її повернення. В пізнішій родовій традиції фігурує під іменем Боніфацій.
Примітки
- ↑ Русина О. В. Студії з історії Києва та київської землі. — Київ : Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, 2005. — С. 101-102106. — ISBN 966-02-2434-6.
- ↑ Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции. Книга 21. Описание документов архива. II. Книги Литовской метрики / упор. Шамбинаго С.К., Бережков Н.Г. — Москва, 1916. — С. 100-102.
- ↑ Urwanowicz, Jerzy; Dubas-Urwanowicz, Ewa; Guzowski, Piotr (2003). Władza i prestiż: magnateria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Wydawn. Uniwersytetu w Białymstoku. с. 316. ISBN 9788389031761.
- ↑ Gudas, Eimantas (2015). Tiškevičių giminės karjera ir genealogija XVI a. Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje. Chronicon Palatii Magnorum Ducum Lithuaniae. 3: 33, 42.
- ↑ Полехов С. В. Новые документы о Киевской земле XV века // Сфрагістичний щорічник. — Київ, 2012. — Вип. 2. — С. 267-268, 276, 281.
- ↑ Статкевіч-Чабаганаў А. Геталты і Тышкевічы з роду Каленікавічаў герба «Ляліва» // Роднае слова. — 2011. — № 7. — С. 81-82. Архівовано з джерела 22 січня 2022. Процитовано 2022-04-16.
- ↑ Lietuvos Metrika, knyga nr. 4 (1479–1491): Užrašymų knyga 4. — Vilnius : Lietuvos istorijos institutas, 2004. — С. 134-135.
- ↑ Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 3. Архівовано з джерела 24 січня 2022. Процитовано 2023-06-12.
- ↑ Ластовський В. Родина Остафія Дашковича // Часопис української історії. — № 45. — С. 23.
- ↑ Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. III: 1432–1534 / Wydane przez Bronisława Gorczaka. — Lwów, 1890. — С. 102.
- ↑ Акты Виленской комиссии для разбора древних актов. Т. 33. № 17. С. 25.
Джерела
- Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 181-187.