Semen Liubarskyi

Люба́рський Семе́н Васи́льович (20 травня 1878, м. Тишовце (нині Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Польща) — 1944, Скригічин, Грубешівський повіт, Холмщина) — український громадсько-політичний і церковний діяч на Холмщині, народний вчитель. Член Української Центральної Ради (1917—1918). Посол до Сейму Польщі (1922—1928). Автор статей з історії та етнографії Холмщини.

Походив із селянської родини, родом із Тишівців, що на Холмщині. Свою громадську діяльність починав як народний учитель, друкував статті з історії та етнографії Холмщини.

У 1900 році закінчив учительську семінарію у Холмі. Був вчителем у Дубенці, потім у Скригічині, де мешкав до кінця життя. Навчав дітей за найновішими методиками та виховував їх у національному дусі. Був одним з організаторів українського громадсько-освітнього життя в Грубешівському повіті, зокрема проводив нелегальні курси української мови для дорослих. Під час Першої світової війни закінчив фельдшерську школу та служив санітаром на фронті.

Участь у революційних подіях 1917—1920 років

Був членом обраного на київському з'їзді Холмського губерніального виконавчого комітету, пізніше у 1917 році став депутатам Української Центральної Ради, був уповноваженим представником Української Центральної Ради на Грубешівщині.

У листопаді 1918 — лютому 1920 року і червні–вересні 1920 року заарештований та інтернований польською владою. Після звільнення був одним з активних очільників українського політичного руху на Холмщині та Підляшші, згодом став членом першої Української парламентарної репрезентації у Варшаві. Виступав проти націоналістичної політики керівництва Польщі, закриття православних церков та українських шкіл.

Діяльність у міжвоєнній Польщі

У 1921 році Був делегатом 1-го Українського народного з'їзду Холмщини і Підляшшя. У 1922 році став співорганізатором Українського виборчого комітету, увійшов до ЦК Виборчого блоку національних меншин, від якого у тому ж році обраний в окрузі Красностав послом сейму Польщі (за нього проголосувало 25 566 виборців). Зберігав мандат до 1928 року.

Як парламентарій послідовно відстоював права українців у Польщі, вносив інтерпеляції стосовно бюджетних, шкільних, церковних та інших справ. У 1924 році обраний до президії Українського народного комітету Холмщини і Підляшшя. Брав участь у розробці статуту українського університету і політехніки, відкриття яких як державних у Львові домагалася українська громадськість. У 1930-ті роки продовжував громадсько-політичну і культурно-просвітницьку діяльність.

У липні 1938 року, після акції руйнування низки православних церков на Холмщині та Південному Підляшші, входив до складу делегації мирян, яка мала передати меморіал польській владі з проханням припинити переслідування населення православного віросповідання в Польщі. Проте згодом акції переслідування тільки посилилися. Літом 1939 року Семена Любарського разом з низкою інших громадських діячів Холмщини заарештували і ув'язнили у таборі в Березі Картузькій. Звільнений після поразки Польщі на початку Другої світової війни.

Діяльність під час Другої світової війни

5 листопада 1939 року на Народному З'їзді Холмщини і Підляшшя, основним завданням якого було упорядкування церковно-релігійного життя у цьому регіоні, обраний до Тимчасової Церковної Ради від мирян, а пізніше став членом створеної цією Радою окремої Церковної Управи, яка мала замінити на Холмщині і Підляшші Варшавську православну консисторію. Члени З'їзду дійшли висновку, що головою Православної Церкви та єпархіальним єпископом Холмщини і Підляшшя повинен бути митрополит Діонісій. Для того щоб сповістити митрополита про рішення З'їзду, Семен Любарський та Володимир Косоноцький (також член Церковної управи) вирушили до Діонісія у Варшаву і до грудня 1939 року провели з ним низку нарад, результатом яких стало затвердження Діонісієм рішень З'їзду.

У 1940-ві роки мешкав у Холмі, у квартирі священика Володимира Мархеви, у якій була організована «бурса» для учнів гімназії, технічної школи та інших навчальних закладів. У цей час Семен Васильович був секретарем консисторії Холмсько-Підляської єпархії, а також очолював друкарню і опікувався бібліотекою. Заснував у Холмі музей імені Михайла Грушевського і був його керівником (1940—1944). У вересні 1943 року брав участь в урочистостях, присвячених поверненню на Холмщину Холмської ікони Божої Матері, зокрема серед інших виголосив промову та вартував її.

Публікував в україномовній періодиці статті з шкільництва, церковного життя, історії, етнографії Холмщини і Підляшшя. Залишив спогади «Холмські святі крипти та їх історія» (1942; опубліковані у видавництві «Записки НТШ», Львів, 2013, ч. 50).

• Семен Любарський. Холмські легенди й оповідання. — Краків : Українське видавництво, 1940.
• Семен Любарський. Холмські святі крипти та їх історія. — 1942.

• Гуцал П. З.. Любарський Семен Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
• Любарський Семен // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 2. — С. 1380-1393.