Osyp Nazaruk

О́сип Тадейович Назару́к (31 серпня 1883, Бучач або Язловець, нині Тернопільської області — 31 березня 1940, Краків) — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист.

Осип Назарук

Народився 31 серпня 1883 року в м. Бучачі, нині Тернопільська область, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина); за іншими даними — у місті Язловець) в родині кушніра (гробівець батьків знаходиться біля церкви Св. Михайла) у селі Нагірянка — тепер частині Бучача.

Навчався в Бучацькій державній гімназії, де був головою таємного драгоманівського гуртка в 1900 р. За пропаґанду соціалізму Осипа відрахували з Бучацької гімназії із забороною складати матуру (іспит на атестат зрілості) в Галичині. Також навчався у Золочівській гімназії. Вивчав право у Львівському університеті, під час хліборобського страйку в Бучаччині 1902 р. разом з адвокатом у Монастириськах Анзельмом Мозлєром на сторінках газети «Служба двірська» (видавали українською, польською — «Służba Dworska» — мовами) друкував матеріали на його підтримку. 1904—1905 рр. очолював роботу «Січі» (української студентської організації у Відні). У 1906—1907 рр. — голова Львівської «Академічної Громади». Закінчив юридичний факультет Віденського університету у 1908 році.

За спогадами Крип'якевича Івана, мав великий вплив на його формування як особистості.

Покликанням зі студентських років стала політика, водночас шліфував публіцистичну майстерність. Результатом стала видана до 1914 року низка брошур на політичні теми. Після початку Першої світової війни — в Українських Січових Стрільцях, літописець — один з організаторів Пресової кватири УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року.

Один з чільних членів Української Радикальної Партії, в якій перебував до 1922—1923 рр.

Після переїзду до Відня керівників Союзу Визволення України через окупацію Львова російськими військами вони через Осипа Назарука звернулись до Симона Петлюри з пропозицією організувати, очолити всенародний здвиг в підросійській Україні. Даючи відповідь, оминув численні рогатки царської цензури.^[Хто?] 18 грудня 1914 р. Симон Петлюра через Осипа Назарука (тоді перебував у Стокгольмі) передав відповідь.

1915 р. видав у Відні «Співанки УСС». 1916 року з друкарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові вийшла ґрунтовна праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців»; у Відні побачила світ книжка «Над Золотою Липою»; у Львові вийшла книжка — «З кривавою шляху Українських Січових Стрільців» (був безпосередньо причетний, в цю «ілюстровану збірку оповідань і описів» вклав багато праці як автор, редактор і упорядник).

1915—1918 рр. — керівник Пресової Квартири УСС. Від жовтня 1918  — секретар філії УНРади у Львові, делегат Української Національної Ради ЗУНР від Радикальної партії. 6 листопада 1918 р. — зустрічався з гетьманом Павлом Скоропадським як представник Української Національної Ради ЗУНР: гетьман пообіцяв 2 млн доларів, ескадрилью літаків, кілька вагонів амуніції, відпустити з Києва Курінь Січових Стрільців (1300 чол.). Грудень 1918 — червень 1919 — керівник Головного управління преси й пропаганди уряду УНР. Один з авторів «Проскурівської Декларації Січових Стрільців» у березні 1919 р., наприкінці січня — на початку лютого 1919 р. перебував в Одесі та Бірзулі разом із Сергієм Остапенком на перемовинах з начальником штабу французьких військ полковником Фрайденберґом про порозуміння Антанти з Директорією (закінчилися нічим). Виступав на з'їзді УРП 22–23 березня та на селянсько-робітничому (трудовому) з'їзді 30–31 березня 1919 р.

Доктор Назарук був адвокатом під час розгляду справ у міському суді Сколього.

У складі Українських січових стрільців (УСС) перебував у Кам'янці-Подільському (липень — жовтень 1919). З червня 1919 року керував роботою пресової квартири Української Галицької Армії. Середина липня 1919 — у складі УГА прибув до Кам'янця-Подільського, увійшов до уряду Директорії, одночасно редагував газету УГА «Стрілець». Серпень 1919 р.— здійснив наукову екскурсію до Бакоти. У видавництві «Стрілець» вийшла книжечка Осипа Назарука «До Бакоти». Враження з подорожі до української Помпеї". У Кам'янці-Подільському почав писати повість «Роксоляна».

Могила Осипа Назарука в Кракові

Гробівець батьків Осипа Назарука. Бучач-Нагірянка

Гробівець батьків О. Назарука. Напис на таблиці

У період Західноукраїнської Народної Республіки О. Назарук займався в її уряді питаннями преси і пропаганди. Коли ця «третя будова української державности» закінчилася невдачею, Галичина опинилася під гнітом панської Польщі — еміґрував за океан, у Канаду, США.

Заступник голови делегації УНР на Ризькій мирній конференції у вересні 1920 року. Увійшов до президії Західноукраїнського товариства Ліги націй (22 січня 1922 р.). 19 квітня 1922 р. — з Відня у складі делегації ЗУНР відбув на Генуезьку конференцію. Один з засновників Центральної Управи УСС 22 квітня 1922 р., авторів звернення «До населення Галицької землі!» 10 вересня 1922 із закликом бойкотувати вибори. У 1922—1926 роках перебував у США, в 1923—1926 рр. редагував тижневик «Січ» (Чикаго), у 1926—1927 рр. — редактор «Америки» (Філадельфія).

Повернувшись до Львова в 1928 році, став близько до Української Християнської Організації, від січня 1928 року очолював редакцію її газети «Нова Зоря».

У різних видавництвах Львова вийшла «Вчасна війна в північній Альберті». «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція», «Галицька делегація в Ризі». «Спомини учасника». «Вибір звання». «Венеція. Катедра св. Марка». «Галичина І Велика Україна». «Замах на церкву». «Значіння партій» та інші книжки і брошури.

Перед загрозою радянської окупації 1939 р. був змушений еміґрувати до Польщі.

Осип Назарук помер від інфаркту 31 березня 1940 року в Кракові, нині Польща (тоді Генерал-губернаторство, Третій Рейх) куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Похований на місцевому Раковицькому цвинтарі.

З іменем Осипа Назарука пов'язане видання «Вісника Пресової квартири У. С. С.», гумористично-сатиричних журналів стрільців «Бомба», «Самопал». «Самоохотник». щомісячника «Шляхи».

Письменника постійно вабила історична тематика; погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярослава Осмомисла та Роксолані, помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу О. Назарука по-різному (полеміка не припинялася кілька років). Читачі дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах.

У цей період написав ще дві повісти — «Проти орд Чингісхана» і «Роксоляна», видати не вдалося: на заваді став буревій політичних і воєнних подій, що охопив Україну.

30 грудня 1918 року було утворене Управління преси та інформації УНР (очолив його). Після повернення до Галичини у 1919 р. керував Прес-кватирою Української Галицької Армії. Згодом із урядом ЗУНР еміґрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об'ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919. Серед дійових осіб спогадів — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, інші історичні постаті. 1971 р. побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чингісхана».

Влітку 1922 р. виїхав з Відня до Канади, змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомий як співорганізатор гетьманського руху; в США (переїхав у листопаді 1923) одну за одною видав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді», «На спокійнім океані», «Організаційний Отченаш», «В лісах Альберти і Скалистих горах», «В найбільшім парку Скалистих гір» та інші.

Повернувся до Львова у 1928 році, почав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, найкращі з них видавав брошурами. У 1930 р. побачила світ його доопрацьована протягом 1923—1929 рр. «Історична повість з XVI століття» під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця».

Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» (обидві — 1929), «Галицька делегація в Ризі. 1920. Спомин учасника» (1930), «Вибір звання», «Венеція», «Катедра св. Марка», «Галичина і Велика Україна», «Гоги і магоги» (усі — 1934), «Ромаятерна. Вічний Рим — апостольська столиця» (1937), «Вражіння з Волині», «В Будапешті» (обидві — 1938), «Замах на церкву», «Значіння партій» (обидві — 1939) та інші. Статті О. Назарука публікували львівські часописи «Діло», «Українське слово», «Свобода», «Поступ», «Шляхи»…

Чимало з того, що написав, залишилося в рукописах… Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книги письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім'я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.

Твори

Автор історичних оповідань і повістей:

• Проти орд Чингісхана (1921)
• Князь Ярослав Осмомисл (Нью-Йорк, 1959)
• Роксоляна (1930)

праць:

• Що то є нарід або нація (Львів, 1911)
• Олекса Довбуш і Карпатські опришки (Джерзі Ситі, 1915)
• Що то є суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролетаріят і організація ([S.l.], 1915)
• Як називається наш рідний край і нарід? (1915)
• Слідами українських січових стрільців (Львів: накладом Союзу Визволення України, 1916)
• Над Золотою Липою. В таборах Українських Січових Стрільців (Відень, 1916),
• Військо і політика (1919)
• Рік на Великій Україні (Відень, 1920; Львів-Відень, 1922)
• Корупція в державному житті (1921)
• Студентство і політика (1921)
• В лісах Алберти і скалистих горах (Чікаґо, 1924)
• Вячеслав Липинський — відновитель державної ідеольоґії України (Чікаґо, 1926)
• Київ і значіннє традиції (Чікаґо, 1926)
• Робітництво і релігія — ідея — преса — вкладка: найкоротші історія України для діячів (1926)
• Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція (Львів, 1929)
• Утеча зі Львова до Варшави. Спогади українського консерватиста з першої половини жовтня 1939 року (пол.) (Перемишль, 1999)

та багатьох статей, репортажів.

Дмитро Донцов у передмові до третього видання своєї праці «Націоналізм» назвав його «звеличником Петра й Катерини і ненависником козацтва».

• Баженов Л. Зачарований Поділлям // Кам'янець-Подільський вісник. — 1995. — 29 квітня. — С. 6.
• Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX — на початку XX століть: Становлення. Історіографія. Біобібліографія. — Хмельницький, 1995. — С. 144-145, 219—220.
• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Васковський Р., Мельничук Б. Назарук Осип Тадейович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 594–595. — ISBN 966-528-199-2.
• Ґачковський М. «Галичина й Велика Україна» — ідея соборності у спадщині Осипа Назарука // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. — Харків, 2014. — Т. 15. — С. 79—96.
• Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б., Стецюк В. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 2 // Кам'янець-Подільський, 2007. — С. 104—111.
• Качкан В. А., Качкан О. В. Політологізм Осипа Назарука // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 130—138.
• Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ. іст. фак-тів вищ. навч. закл. України // С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця : Фоліант, 2004. — С. 148—149.
• Листи В'ячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921—1930) / Упоряд. М. Дядюк. — Львів, 2004. — 156 с.
• Лисяк-Рудницький І. Назарук і Липинський: історія їхньої дружби та конфлікту // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 2. — С. 173—237.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
• Марунчак М. Назарук Осип // Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег : Накладом УВАН, 1986. — С. 455—456.
• Мельничук Б. Під знаком історії: Світ Осипа Назарука // Вільне життя. — 1990. — 14 груд.
• Назарук Осип // Енциклопедія Українознавства: Словник. частина / Голов. ред. В. Кубійович. — Перевидання в Україні. — Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1996. — Т. 5. — С. 1678—1679.
• Просалова В. (упорядник). Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Рубльов О. С.. Назарук Осип Тадейович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 161. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Федунь М. Мемуарна спадщина Осипа Назарука. — Брошнів : Таля, 2000. — 175 с.
• Чорновол І. Про автора «Роксолани». Осип Назарук // Львівська газета. — 2007. — 14 вересня.
• Швагуляк М. Назарук Осип // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 493.

• ЗУНР 1918—1923. Уряди. Постаті. Осип Назарук
• Інститут історії України
• Липинський Вячеслав. Архів. Т. 7. Листи Осипа Назарука до Вячеслава Липинського
• Мельник Ігор. Осип Назарук — від радикалізму до консерватизму та монархізму.

---

Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проекту, додавши їх у Вікіджерела.