Nikolay Morozov

Морозов Микола Григорович (нар. 28 серпня 1941 року) — заслужений тренер СРСР і РРФСР, тренер збірної СРСР з велоспорту, яка перемогла на XXII Олімпійських іграх в 1980 році.

Народився 28 серпня 1941 року в радгоспі Іркутського району, Іркутської області. У 1949 році, в зв'язку з рекомендацією лікарів за станом здоров'я батька, сім'я переїжджає в Сочі. Там закінчив середню школу №9 ім. Миколи Островського.

У той час почав цікавитися велоспортом, тому що в м.Сочі щовесни проходили відбіркові змагання з Велогонок світу, Прага-Варшава-Берлін.

Освіта

У 1959 році вступив до Ленінградського інституту фізичної культури і спорту ім. П. Ф. Лесгафта на спортивний факультет. Але пізніше Микола Григорович залишив велоспорт і продовжив навчання в іншому ВНЗ. Тоді мама Морозова важко захворіла і він був змушений покинути навчання і повернутися в Сочі.

Почав працювати тренером в міській раді ДСТ "Спартак" після повернення в Сочі і знову повернувся до велоспорту. Брав участь у міських, союзних змаганнях, спартакіадах народів і чемпіонатах країни з велоспорту.

1965-1966 р.р. — член збірної команди СРСР з велоспорту.

1971 рік — тренер ДЮСШ №1 в м.Сочі.

1974 року — отримав запрошення в збірну команду СРСР помічником головного тренера В. Капітонова, а потім був затверджений тренером збірної, в якій пропрацював до розпаду СРСР. З командою брали участь в Олімпійських іграх у Монреалі, Москві, Сеулі, але не були в Лос-Анджелесі (1984 г.) через бойкот США Олімпійських ігор в Москві (1980 г.).

1989-1990 р.р. — тренер першої професійної радянської команди ALFA LUM (Сан Марино). 1989 рік — радянська команда приймає старт на чемпіонаті світу в Шамбері, Франція. Це сталося вперше в історії вітчизняного спорту. Головним тренером був італієць, а Микола Григорович був делегований в цю команду відповідальним від радянської сторони.

1991 рік — після розпаду Радянського Союзу залишається в Італії і укладає контракт з командою CARRERA.

1995 рік — отримав запрошення від Дмитра Конишева стати масажистом-тренером в команді і продовжив представляти РФ на Чемпіонаті світу і Олімпійських іграх.

"Катюша"

Після пекінської Олімпіади керівництво Федерації велоспорту пропонує Морозову очолити континентальну команду «Катюша».

Команда виступала на всіх чемпіонатах світу, а також на Олімпійських Іграх цього періоду під керівництвом Миколи Григоровича і займала призові місця.

Винятком стали лише 1999 і 2000 роки, коли Морозов разом з Сергієм Гончаром представляли збірну України у 1999 році Чемпіонаті світу у Іспанії (2 місто), на Олімпійських Іграх в Сіднеї2000 рік (9 місце) , та Чемпіонаті світу у Франції(1 місце).

2009 рік — головний тренер континентальної велокоманди "Катюша".

2010 - 2012 р.р , 2014 рік — головний тренер континентальної команди "Ітера-Катюша".

2013 рік -спортивний директор проконтинентальної команди "Русвело".

У 2015 році був частиною тренерської ради збірної команди Росії з велоспорту-шосе.

З 1991 року працював в наступних відомих командах:

• CARRERA (Італія)
• AKI-SAFI (Монте-Карло)
• SAFI (Італія)
• LIQUIGAS (Італія)
• TENAX (Італія)
• FASSA BORTOLO (Італія)
• GEROLSTEINER (Німеччина)
• ASTANA (Іспанія - Казахстан)
• ITERA - KATUSCA
• РУСВЕЛО (Росія)
• ITERA  (Росія)

• 1 місце - Олімпійські ігри 1976 р., командні перегони 100 км.
• 1 місце - Чемпіонат світу 1977 р., 1983 р., 1985 р., командні перегони.
• Отримав звання "Заслужений тренер РРФСР" (1979)
• 1 місце - Олімпійські ігри 1980 р., командні перегони, 1 та 3 місце індивідуальні перегони разом с В. Капітоновим та В. Соколовим.
• Заслужений тренер СРСР (1980)
• За підсумками Олімпійських Ігор в 1980 році визнаний кращим тренером країни і нагороджений золотою медаллю "Кращий тренер СРСР"
• За період участі в командах провів 15 велогонок Джиро д'Італія, 7 шосейних велогонок — Тур де Франс, 15 шосейних гранд-турів — Вуельта (Іспанія)
• 1 місце - Чемпіонат світу 2012 р., індивідуальні перегони на час.
• Взяв участь у підготовці до 7-ми Олімпійських ігор

1. ↑ Москва 1980 | Олимпийские игры | Спортивная Россия. www.infosport.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 18 березня 2021. 
2. ↑ Там Х. Огневые сооружения Севастопольского Оборонительного Района 1941 г.: анализ характеристик и проблем. Исторический журнал: научные исследования 3 (3). 2018-03. с. 78–88. ISSN 2454-0609. doi:10.7256/2454-0609.2018.3.26310. Процитовано 18 березня 2021. 
3. ↑ Иванова, Юлия. Морозов: распад СССР для меня стал трагедией. www.championat.com (рос.). Процитовано 18 березня 2021. 
4. ↑ МБУ ДО «Детско-юношеская спортивная школа № 1» г. Сочи. xn--23-kmc.xn--80aafey1amqq.xn--d1acj3b. Процитовано 18 березня 2021. 
5. ↑ Тренеры В. М. Соколов и Н. Г. Морозов о задачах на будущее (Велоспорт / Информация) - Cnopm.ru. www.cnopm.ru. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 18 березня 2021. 
6. ↑ Колыванова, Марина. ВелоСочи. SCAPP (ru-RU). Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2021. 
7. ↑ sport_rekord (May. 4th, 2012). Велоспорт шоссе. Александр РЫБАКОВ: Главное - это работа на уход. Спортивные рекорды. Процитовано 18 березня 2021. 
8. ↑ Российский велоспорт: время перемен. Новости велоспорта на VeloLIVE (рос.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 18 березня 2021. 
9. ↑ Перспектива — побеждать | История велоспорта. www.velorider.ru. Процитовано 18 березня 2021.