Nikolay Mashchenko
Quick Facts
Biography
Мико́ла Па́влович Ма́щенко (нар.12 січня 1929, Мілуватка — пом.2 травня 2013) — український кінорежисер, сценарист, письменник, професор (2007), колишній голова Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, Народний артист УРСР (1983), генеральний директор Київської кіностудії ім. О. Довженка (1989—2004), академік Національної академії мистецтв України (1997).
Біографія
Микола Мащенко народився 12 січня 1929 року у с. Мілуватка на Луганщині.
У 1953 році він закінчив Харківський театральний інститут (майстерня І. Мар'яненка).
У 1957 році почав працювати на Київській кіностудії художніх фільмів.
У 1989—2004 роках обіймав посаду директора, згодом генерального директора Київської кіностудії ім. О.Довженка.
У 1996 році він став засновником Академії мистецтв України, а за рік — її дійсним членом (академіком).
У 2004 році Микола Мащенко став академіком-секретарем відділення кіномистецтва Національної академії мистецтв України.
Микола Мащенко помер 2 травня 2013 року на 85-му році життя. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.
Творчий доробок
У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки поставив спектакль «Будинок, де все шкереберть» А.Портеса (1995).
Микола Мащенко є автором низки книг:
- «Зоря для матері» (1983);
- «Мамо, рідна, єдина…» (1991);
- «Відьма-енкаведистка» (2000);
- «Ви бачили, як плаче птаха…» (2003);
- «Спогад про любов. Троє» (2004);
- «Остання атака» (2005);
- «Василь Земляк в усмішках Миколи Мащенка» (2006).
Також він є автором низки книг з історії телебачення.
Фільмографія
- 1961 — «Повія» (2-й режисер у співавт.)
- 1962 — «Радість моя» (у співавт.)
- 1963 — «Новели Красного дому» (у співавт.)
- 1965 — «Хочу вірити»
- 1965 — «Всюди є небо»
- 1967 — «Дитина»
- 1970 — «Комісари»
- 1971 — «Іду до тебе…»
- 1973 — «Як гартувалась сталь» (за романом російського письменника Миколи Островського, 6 серій)
- 1978 — «Шлях до Софії» (за романом болгарського письменника Стефана Дичева, 5 серій, СРСР — Болгарія)
- 1980 — «Овід» (за романом англійської письменниці Етель Ліліан Войнич, 3 серії)
- 1982 — «Карастоянови» (т/ф, 3 серії, СРСР — Болгарія)
- 1983 — «Паризька драма»
- 1986 — «Мамо, рідна, любима...»
- 1987 — «Все перемагає любов»
- 1988 — «Зона» (спільно з С. Шахбазяном)
- 1993 — «Кобзар»
- 1992 — «Вінчання зі смертю»
- 2008 — «Богдан-Зиновій Хмельницький»
Звання та нагороди
- Республіканська премія ЛКСМУ (1970)
- Орден Трудового Червоного Прапора (1971)
- Почесна Грамота Верховної Ради Абхазії (1971)
- Премія Ленінського комсомолу (1974) — за к/ф «Як гартувалася сталь» (1973)
- Орден Кирила та Мефодія (Болгарія) за фільм «Шлях до Софії» (1978)
- Орден Дружби народів (1978)
- Народний артист УРСР (1983)
- Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за фільм «Овід» (1982)
- Почесна Грамота Верховної Ради УРСР (1990)
- Почесна відзнака Президента України (22 серпня 1996) — за видатний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, вагомі творчі досягнення та з нагоди п'ятої річниці незалежності України
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (11 грудня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку національного кіномистецтва, багаторічну плідну громадську діяльність
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (29 грудня 2004) — за визначні особисті заслуги у розвитку українського кіномистецтва, багаторічну плідну творчу працю та громадську діяльність
- Орден «За заслуги» II ст. (10 вересня 2008) — за значний особистий внесок у розвиток національного кіномистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну плідну працю та з нагоди Дня українського кіно
- Орден «За заслуги» I ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові
- Державна премія України імені Олександра Довженка 2011 року — за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва
- Софії.
Примітки
Джерела та література
- П. М. Бондарчук. Мащенко Микола Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 566. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Посилання
- Мащенко Микола Павлович на сайті Internet Movie Database (англ.)
- Національна академія мистецтв України. Мащенко Микола Павлович.
- Микола Мащенко: Син сім'ї довженківців
- Помер колишній директор кіностудії Довженка Микола Мащенко
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |