Mykola Holubets

Мико́ла Голубе́ць (літ. псевд.: Микола Вілонський, М. Вільшина Гуменецький; 15 грудня 1891, Львів — 22 травня 1942, Львів) — український історик, архівіст, краєзнавець, мистецтвознавець, поет, прозаїк, публіцист, редактор, перекладач, бібліограф.

Народився у Львові. Закінчив Львівську академічну гімназію і Академію мистецтв у Кракові. Навчався на філософському факультеті Львівського університету та у Віденському університеті.

У роки Першої світової війни від 1914 року — доброволець Легіону Українських січових стрільців. Мав ранґ підхорунжий, активний член «Пресової квартири» у Відні. Наприкінці 1918 року — командир чоти новоствореної Української Галицької армії, учасник бойових дій українсько-польської війни 1918—1919 років.

Від 1920-х років займався науковою, літературною і культурологічною діяльністю: член комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові з історії мистецтва, один із організаторів Асоціації незалежних українських митців.

У 30-років мешкав на вул. Пасічній 33 та його іменем названа у 1991 р. сусідня вулиця, яка сполучає Пасічну з колишнім селом Гори.

Після вересня 1939 року — працівник Львівського міського архіву.

Під час німецької окупації Львова заснував Літературно-мистецький клуб, працював над тритомною історією української культури.

Як дослідник історії українського мистецтва та історії України, Львова та регіону, був автором 84 книг і брошур, понад 1500 статей. З під його пера вийшла серія брошур і статей про українських митців: О. Архипенко (1922), Т. Г. Шевченко (1924), Л. Долинський (1924), П. Холодний-старший (1926), М. Гаврилко, Л. Ґец (1934), Т. Копистинський, О. Кульчицька, Ю. Нарбут, О. Новаківський, І. Труш і П. Ковжун (1939), — і міст та сіл: Львів (путівник, 1925), Лаврів (1926—1927), Белз, Бузьке, Звенигород (1927), Перемишль, Теребовля (1928), Сокаль (1929), Жовква і середньовічний Галич (1937).

Видавець та редактор 14 тижневиків і щоденних газет, зокрема:

• «Світ» (1917—1918),
• «Шляхи»,
• «Життя і мистецтво» (1920),
• «Холодний» (1926),
• «Маски» (1920),
• «Українське мистецтво»
• «Неділя» (1928—1931)
• «Час» (1931) та ін.

Редагував також «Українську Бібліотеку», яку видавав Іван Тиктор.

Художню творчість почав як поет збіркою позначених мінорними настроями віршів «Фрагменти» (1909) та «Бувають Хвилі» (1910). Автор поеми на біблійні теми «Мойсей Безумний» (1914). У віршах «Апострофа», «Михайлові Яцкову» та ін., поетичному циклі «Весняні води», драматичній сцені «Стріча» зі збірки «Поезії» переважають мотиви непокори тяжкій долі, прагнення до суспільної та душевної гармонії.

Відомий своїми прозовими творами: новела «Люди і блазні» (1927), скечі «Гей, видно село» (1934), історичні романи «Жовті Води» (1937) і «Плем'я Чингісхана» (1938). Переклав окремі твори Гергарта Гауптмана («Затоплений дзвін»), Генріка Ібсена («Пер Гюнт», у перекладі Голубця — «Пер Гінт», 1921), Йоганна Вольфганга Гете (уривок із п'ятої дії «Фауста», 1937), Оскара Уайльда й ін. (неопубліковані). Переспіви Генріха Гейне друкував у періодиці.

• Українське мистецтво: Вступ до історії. — Львів, 1918.
• Причинки до історії галицького українського мистецтва. — Т. 1. — Львів, 1920.
• Начерк історії українського мистецтва. — Ч. 1. — Львів, 1922.
• Шевченко — маляр. — Львів, 1924.
• Галицьке мистецтво, Львів, 1926.
• Український килим. — Львів, 1927.
• За український Львів: Епізоди боротьби XII—XIII вв. — Львів, 1927.
• Белз, Буськ, Звенигород. — Львів, 1927. — 32 с.
• Люди і блазні. — Львів, 1928.
• Слідами Хмельницького у Львові. — Львів, 1928.
• Перемишль. — Львів, 1928
• Полум'яний 1848 рік: Картини й епізоди. — Львів, 1929.
• Вчорашня легенда [про визвольні змагання]. — Львів, 1933.
• Гей, видно село… [про перші бої УСС]. — Львів, 1934.
• Велика історія України. Львів, 1935.
• Історія української культури (розділ «Мистецтво»). — Львів, 1937.
• Жовті Води: Історичний роман. — Львів, 1937; перевидано 1997.
• Плем'я Чингізхана: Хроніка XII в. — Львів, 1938.
• Голубець М. Павло Ковжун / Микола Голубець. — Львів: б. в., 1939. — 31 с.

Микола Голубець був першим чоловіком сестри Марії Бачинської-Донцової — Лесі Бачинської, яка після смерті Миколи Голубця одружилася з Самійлом Підгірським. Лесю розстріляло гестапо за зв'язок з УПА, а тоді їх з Миколою доньку Нану та її чоловіка. Наталя Яхненко так описує це у своїх спогадах:

Бог так дав, що з нашої родини при повороті большевиків ніхто не загинув. Інакше було в родині Самійла Підгірського: в останніх тижнях у нашому місті, його жінку Лесю, сестру пані Донцової, розстріляло Ґестапо за зв'язок з УПА, а тоді її доньку Нану з першого шлюбу з М. Голубцем та її чоловіка.

• Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 2. — С. 408.
• Микола Голубець. Український килим. Львів, 1936.
• Encyclopedia of Ukraine, vol. 2, pp. 211—212, University of Toronto Press, 1988 (англ.)
• Мороз Л. З. Голубець Микола // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 448.
• Голубець Микола // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 162—163. — ISBN 5-88500-071-9.
• Сварник І. Голубець Микола // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 169.
• Герасимова Г. П. Голубець Микола // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 148—149. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Бутрин М. Голубець Микола // Українська журналістика в іменах. — Випуск 2. — Львів, 1995.
• Головацький І. Дещо про Миколу Голубця // Літопис Червоної Калини. — 1998. — Т. 9.
• Ханко В. М. Голубець Микола // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.