Kravchuk Alexey Anatolyevich
Quick Facts
AriesBiography
Олексій Анатолійович Кравчук (нар. 3 квітня 1963, м. Лієпая, Латвія) — український актор, режисер, педагог та організатор театрального процесу. Син актора і режисера Анатолія та акторки Ірини Кравчуків. Заслужений діяч мистецтв України (2012). Лауреат премії ім. Володимира Блавацького (2008).
Життєпис
Після повномасштабного нападу росії вступив добровольцем до 80 окремої десантно-штурмової бригади (позивний «Артист», «Святий Миколай»), був контужений. З липня 2023 року – повернувся до роботи у театрі.
Творчий шлях
Вивчав акторську майстерність (1988) та режисуру (1995) у Харківському інституті мистецтв. Працював актором у Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1985—1988), пізніше у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (1988—91, 1999—2012), а у 2006–12 — директором останнього. У 1995—99 та у 2012 був режисером Донецького драмтеатру; у 2000—02 — в. о. головного режисера Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові; від 2012 — головний режисер Луганського театру ляльок. З 2015-го — директор — художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки». Олексій Кравчук викладав у Львівському університеті (2001—05).
В репертуарі актора є і комедійні, і драматичні ролі, його манера гри вирізняється простотою і змістовністю. Як режисер намагається сценічними засобами створити художні образи й динаміку, яка розкриває ідею та фабулу вистави; знаходить сучасні засоби вираження у постановках на історичні теми.
Робота в театрі
Актор
- Юда, Командор («На полі крові», «Камінний господар» Лесі Українки),
- Семянніков, Офіцер («Між двох сил» В. Винниченка),
- Потвора, Памва («Благодарний Еродій», «Наркіс» за Г. Сковородою),
- Старий («Сад нетанучих скульптур» за Л. Костенко),
- Олексій («Кабанчик» В. Розова),
- Лопахін («Садок вишневий» за А. Чеховим),
- Раскольников («Сни» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського),
- Злодюжка («Оперетка» В. Ґомбровича),
- Калігула (однойм. п'єса А. Камю),
- Король («Двір Генріха ІІІ» за А. Дюма).
Режисер
- «Учитель танців» Лопе де Веґи (1995)
- «Закон» В. Винниченка (1996)
- «Піґмаліон» Б. Шоу (1997, також роль Гіґґінса)
- «Отак загинув Гуска» М. Куліша
- «Як важливо бути серйозним» О. Вайлда (обидві — 1998)
- «Золотий човник» за п'єсою «Івасик-Телесик» М. Кропивницького
- «Зайчик-хвалько» С. Михалкова (обидві — 2002)
- «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (2006, також роль Естрагона;)
- «Кольори» П. Ар'є
- «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло (обидві – 2008)
- «Гамлет» В. Шекспіра
- «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Кобиліна
- «Оскар…» за Е.-Е. Шміттом (усі — 2011)
- «Маскарад» М. Лермонтова (2012)
- «Синій птах» М. Метерлінка (2013).
- Львівський академічний театр «І люди, і ляльки»)
- 2019, 31 травня — «Пустостан» Маліни Пшешлуги
- 2021, 4 червня — «Сніжинка для Вовчика» Надії Крат
Відзнаки
- 2006 — Гран-прі Міжнародного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», м. Керч, АР Крим
- 2007 — Львівська обласна премія імені Бориса Романицького в категорії «Драматургія, театральне мистецтво»
Примітки
- ↑ різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
- ↑ Кореняк О. Ю. Кравчук Олексій Анатолійович//Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Маріанна Попович. Зі сцени театру в театр воєнних дій: як львівський режисер став бійцем 80 ОДШБ.//Вголос, 9 червня 2022. Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (10 червня 2022). «Зараз є відчуття великої біди». Чому відомий львівський режисер пішов на війну. «Zaxid.net». Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (4 червня 2022). Режисер-фронтовик Олексій Кравчук: Сьогодні мій гуманізм укладається в автомат ми з україни. Портал «Главком». Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ О. Кравчук – поранення на війні, «автомат – мій гуманізм», складнощі військових туалетів. «LAVRIN». 10 червня 2022. Процитовано 11 червня 2022.
- ↑ «Усі стали захищати країну»: історія актора-військовослужбовця. «Суспільне Львів». 13 жовтня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
- ↑ Маріанна ПОПОВИЧ (11 липня 2023). Життя демобілізованого: десантник зі Львова розповів, чим він займається після звільнення зі ЗСУ. «Суспільне Новини». Процитовано 23 липня 2023.
- ↑ Відновіть культуру і тоді війна відійде на другий план, — український режисер (інтерв'ю з Олексієм Кравчуком)//24 тв, 10 листопада 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Кравчук Олексій. Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (4 червня 2019). Буде цікаво (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 9 червня 2019. Процитовано 2019-6-09.
- ↑ Марічка КРИЖАНІВСЬКА (22 травня 2019-05-22). Львівський театр «І люди, і ляльки» поставив виставу про самотність у сучасному світі (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-16.
- ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (25 лютого 2021). Маршрут №9. Львів — «Пустостан». «Театральний туризм» — «День» продовжує серію публікацій про найкращі вистави провідних українських театрів (укр.). «День» №9-10. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-26.
- ↑ Козирєва Т. Кравчук: на «території» без кордонів // ДТ, 25 квітня 2008. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
Посилання
- Олекса Кравчук у соцмережі «Facebook»
- Олексій Кравчук у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля»
Словники та енциклопедії | |
|---|---|
Словники та енциклопедії |