Ivan Hordiievskyi

о. Іван Гордієвський (13 березня 1854, Доброполе — 14 липня 1927, Станиславів, нині Івано-Франківськ) — український греко-католицький священник, громадський та освітній діяч, благодійник. Митрат, почесний крилошанин, перший місцедекан Скальського деканату.

Учасник Українських визвольних змагань, депутат Станиславівської повітової ради ЗУНР.

Життєпис

Іван Гордієвський народився 13 березня 1854 року в селі Доброполі (коронний край Королівство Галичини та Володимирії Австрійської імперії, нині Чортківського району Тернопільської области, Україна) в родині вчителя народних шкіл.

У 1879 році закінчив Львівський університет імені Франца І (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка) і був рукопокладений на священника Української греко-католицької церкви. Служив на парафіях: Калуш (1879–1880), Ягільниця поблизу Чорткова (1880–1881), Львів (1881–1883), Шманьківці поблизу Чорткова (1883–1909).

Скальський віцедекан у 1888–1909 роках (перший місцедекан, зокрема, в 1909 році). Став митратом, архипресвітером капітули, радником консисторії, настоятелем катедри у Станиславові (нині собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську).

У 1907 році кандидував у посли до австрійського парламенту (Райхсрату), однак не був обраний. Член окружної шкільної ради, організатор захоронок, бурс. Член повітової ради

Після початку наступу з Карпат австрійського війська під час Першої світової війни російська влада, побоюючись можливих саботажів, почала брати заручників з-поміж цивільних людей. Виконуючи цей наказ, станиславівський повітовий управитель наказав заарештувати кілька десятків свідомих українців, серед яких були д-р Іван Дем'янчук, о. Іван Гордієвський (арешт у січні 1915 року), судовий радник Клим Кульчицький, лікар Володимир Янович, директор гімназії д-р Микола Сабат. Спочатку заарештованих тримали у станиславівській тюрмі «Діброва». Коли фронт наблизився до міста, то, на думку Івана Драбчука всіх заручників вивезли до Львова. Руслан Делятинський стверджує, що в 1915 році о. Івана (також о. Єремію Івана Ломницького ЧСВВ) вивезли до Симбірська, звідки він повернувся до Станиславова в 1917 році.

Відомий як філантроп, багато займався благодійною діяльністю (наприклад, у 1920 році обраний до складу управи Товариства «Український фонд воєнних вдів і сиріт» у Львові), допомагаючи бідним.

Він заснував у Шманьківцях братство тверезости, касу ощадности, крамницю мішаних товарів і збудував дім для читальні «Просвіта» та інших установ.

Був головою читальні товариства «Просвіта» у с. Стросівці. Брав участь в українському національно-визвольному русі. Після утворення ЗУНР увійшов до складу Станиславівської повітової ради. Польська влада обмежила його право переміщатися («конфінувала») в 1919 році.

Помер 14 липня 1927 року в Станиславові, де й був похований на місцевому цвинтарі. Як і щороку, у суботу перед Зеленими Святами 1932 року в Станиславові відбулися заходи з вшанування пам'яти полеглих за український народ. Зокрема, у місцевій катедрі Службу Божу відправив вояк Української галицької армії (став інвалідом на війні), о. катехит Коновалець. Пізніше відбулися панахиди на могилах д-ра Яновича, Дениса Січинського, фундаторок товариства «Рідна Школа», митрата о. Гордієвського.. Міський цвинтар в Івано-Франківську зруйнували за радянської влади (нині тут — Івано-Франківський меморіальний сквер), могила знищена.

Був удівцем принаймні станом на 1898 рік.

Брат — о. Порфирій Гордієвський (1857—1940) — український греко-католицький священник. Рукопокладений у 1889 році. Служив священником у селах: Шульганівка в околиці Чорткова (1889–1890, 1896–1898), Росохач в околиці Чорткова (1890–1891), невідомо (1891–1892), Устечко в околиці Заліщиків (1892–1894), Рожнів в околиці Снятина (1894–1896), Свидова/Мухавка в околиці Чорткова (1898—1905), Стрільче в околиці Городенки (1905–1909), Шманьківці в околиці Чорткова (1909–1938).

Дружина — Михайлина, дочка — Олена (у шлюбі Гаврилко).

Помер у 1940 році в селі Шманьківцях Чортківського району Тернопільської области. Похований разом з дружиною в Богослужбовій каплиці (побудована за час його служіння), розташованій на території сільського цвинтаря в Шманьківцях. Поруч з каплицею є могила онуки Любові.