Quick Facts
SagittariusBiography
Ілля Михайлович Левітас (11 грудня 1931(19311211), Ташкент, Узбецька РСР, СРСР — 3 серпня 2014, Київ, Україна) — український історик, педагог, журналіст, громадський діяч єврейського походження, президент Єврейської ради України, президент Ради національних товариств України. Герой України (2021).
Життєпис
Освіта
Закінчив Київський державний інститут фізкультури (1959) та Київський державний педагогічний інститут (1964).
Кар'єра
У 1952–1992 працював у школах Києва вчителем російської літератури та фізичного виховання.
У 1989 заснував Раду національних товариств України, яка зараз об'єднує більше як 300 місцевих організацій 39 національностей. Організатор обласних рад національних товариств в 13 областях України і Всеукраїнського фестивалю «Усі ми діти твої, Україно»! (1990). Ініціював створення національних товариств: ромського, курдського, естонського, ассирійського, казахського. Представляв Україну на різних міжнародних форумах, конференціях, конгресах, нарадах.
У 1989 заснував і очолив першу єврейську всеукраїнську організацію — Товариство єврейської культури України, яке в 1992 увійшло до складу Єврейської ради України. Засновник Товариства «Україна-Ізраїль» (1990).
У 1990 заснував єврейську газету «Відродження», в 1992 — першу всеукраїнську газету «Єврейські вісті», яку редагував з того часу. За ініціативою І. М. Левітаса створені вірменська, болгарська, єврейська, польська, румунська національні газети.
У 2001—2003 був головою Ради представників національних меншин України при Президентові України.
Помер на 83-му році життя 3 серпня 2014 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49, 50°25′01″ пн. ш. 30°30′02″ сх. д. / 50.417167° пн. ш. 30.500667° сх. д. / 50.417167; 30.500667).
Творчість
Автор і упорядник 23 книг з історії єврейського народу, у тому числі — десяти книг про трагедію Бабиного Яру. Автор понад 200 статей.
Нагороди та відзнаки
- Звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (29 вересня 2021, посмертно) — за визначний особистий внесок у відродження та розвиток національних культур України, збереження та вшанування пам'яті про трагедію Бабиного Яру, консолідацію українського суспільства, багаторічну плідну громадську і просвітницьку діяльність
- Орден «За заслуги» I ст. (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України
- Орден «За заслуги» II ст. (28 листопада 2006) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України, вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю та з нагоди річниці підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акта проголошення незалежності України
- Орден «За заслуги» III ст. (10 грудня 2001) — за вагомий особистий внесок у відродження і розвиток національних культур народів України, плідну мистецьку і громадську діяльність
- Заслужений працівник культури України (1991)
- відмінник фізкультури і спорту СРСР (1983)
- відмінник народної освіти України (1978), вчитель вищої категорії
- майстер спорту з гандболу (1954), суддя республіканської категорії (1958)
Примітки
- ↑ Президент посмертно присвоїв історику Іллі Левітасу звання Героя України /Укрінформ, 30.09.2021/. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 30 вересня 2021.
- ↑ Указ Президента України від 29 вересня 2021 року № 494/2021 «Про присвоєння І.Левітасу звання Герой України»
- ↑ Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 28 листопада 2006 року № 1004/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 10 грудня 2001 року № 1201/2001 «Про нагородження активістів національно-культурних товариств України»
Джерела
- Левітас І. М. // Енциклопедія сучасної України