Dmytro Palamarchuk

|Lib= |Член КПРС?=

Дмитро́ Хоми́ч Паламарчу́к (21 серпня 1914, Івангород, нині Христинівського району Черкаської області — 15 листопада 1998) — український перекладач, поет. Член Національної спілки письменників України (від 1966). Воїн УПА.

Народився в селянській сім'ї. Батько Хома Паламарчук самотужки вивчився на агронома, зібрав хорошу бібліотеку. Але 1937 батька розстріляли в Уманській тюрмі як «ворога народу».

1931 закінчив Краснопільську семирічку, після чого рік працював у колгоспі. Далі навчався в Одесі в художньому технікумі. 1939 закінчив літературний факультет Одеського педагогічного інституту.

Коли розпочалася німецько-радянська війна, Паламарчук служив у танковій частині. Незабаром потрапив у оточення і полон, але йому вдалося втекти. Далі боровся за незалежну Україну в лавах ОУН — УПА. Довелося посидіти і в румунській, і в німецькій тюрмах. З першої його викупили оунівці, а з другої допоміг вирватися німець Еммануїл Гельфріх, з яким Дмитро навчався в Одесі перед війною.

1944 Дмитра Паламарчука схопили радянські солдати. Це була звичайна військова частина, а не кагебісти, які могли розстріляти на місці. Оскільки по справі проходив один, а війна наближалася до кінця — і режимові були потрібні робочі руки, то Дмитро Паламарчук отримав відносно м'який вирок — 10 років. 1948 його привезли в концтабір в Інту. В таборі перебував до 1954. Працював на шахті. Спочатку у вибої, а потім колектором: досліджував якість вугілля, брав проби, засікав пласти.

У таборі Паламарчук познайомився з Григорієм Кочуром, поетом і перекладачем, людиною енциклопедичних знань, а також з багатьма високоосвіченими людьми. У таборі Паламарчук взявся за переклади. Французької мови він вчився в колишнього німецького посла в Італії, англійської — в онука Миколи Терещенка, цукрозаводчика і мецената. Уночі в бараці в'язні, заморені тяжкою роботою, спали, а Паламарчук перекладав сонети Шекспіра.

Повернувшись в Україну, Паламарчук спочатку жив у Богуславі, в батьків дружини, а потім, завдяки допомозі Максима Рильського, оселився в Ірпені, неподалік від свого табірного побратима Григорія Кочура, і продовжував перекладацьку справу.

Паламарчук також захоплювався живописом, був непоганим художником.

Напружено працюючи над перекладами, Паламарчук власних віршів майже не писав. Лише, коли Україна проголосила незалежність, знову звернувся до поезії. В його віршах і біль за Україну, за рідний народ, і викриття шовіністів, які зазіхають на Україну, і тих співвітчизників, які хочуть затягти нас в імперське ярмо, і спогади дитинства. Поет відгукувався на найзлободенніші теми.

Від 1958 виступає в царині поетичного й прозового перекладу.

Переклав українською мовою:

• усі сонети Вільяма Шекспіра (видано 1966);
• поезії Валерія Брюсова, Максима Танка, Глєбки, Адама Міцкевича, Тувіма, Франце Прешерна, Гейне, Ередіа, Петрарки, Байрона;
• романи Герберта Джорджа Уеллса («Війна світів», «Острів доктора Моро»), Гюстава Флобера («Саламбо»), Анатоля Франса, Моріака, Стендаля («Червоне і чорне»), Оноре де Бальзака («Втрачені ілюзії»), Жуля Верна («Двадцять тисяч льє під водою»)

Брав участь у роботі над виданнями:

• «Антологія чеської і словацької поезії» (1964),
• «Антологія білоруської поезії» (1971).

• 1990 — премія імені Максима Рильського (за найкращий художній переклад творів світової літератури).

Вулицю в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Дмитро Паламарчук, названо його іменем.

• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 326.
• Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 261.
• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 204.
• Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 225.

• Зборовський Анатолій. Зарубіжні класики говорять до нас його словами // Ірпінська панорама. — 2004. — Серпень.
• Рябчук Сергій. На те й пам'ятники, щоб на них «покладати»… // Ірпінська панорама. — 2006. — Січень.
• Джордж Городон Байрон. Вірші у перекладі Дмитра Паламарчука
• Сонети Шекспіра в перекладі Дмитра Паламарчука