Mikhail Miklashevsky

Миха́йло Па́влович Миклаше́вський (1756 — 26 серпня 1847) — український і російський військовий та державний діяч.

Життєпис

Онук і син бунчукових товаришів в Стародубському полку — Івана і Павла Миклашевських відповідно. Народився у Деменці на Стародубщині (тепер Росія). Служив у гвардійському полку в Петербурзі (1775-89), у 1789-92 роках — полковник стародубського карабінерського полку, після як нагорода за Римницьку битву призначений командиром кірасирського Воєнного Ордена полку; командував полками на Дніпровській лінії (1792-97).

1797 року призначений волинським і чернігівським губернатором, але 1800 року усунений з посади особисто імператором Павлом («за употребление в донесениях несвойственных языку россійскому слов»).

З 1801 року — новоросійський губернатор, з 1808 — сенатор.

Миклашевський був прихильником ідеї політичної автономії України, мав зв'язки з Новгород-Сіверським патріотичним гуртком. Під час вторгнення наполеонівських військ у Російську імперію склав проект відновлення козацьких полків у Лівобережній Україні. Після відставки оселився у своєму маєтку Понурівці, де утворив осередок українського культурно-політичного життя. За деякими даними, звідти поширився по Україні рукопис «Історія Русів».

Див. також

• Бакуринський Яків Леонтійович

Джерела та література

• Д. С. Вирський. Миклашевський Михайло Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 639. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Довідник з історії України
• Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. Уривалкін О. М., Київ, КНТ, 2006, ISBN 966-373-136-2

Посилання

• Миклашевський Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 974. — 1000 екз.