Matwij Jaworskyj

Матві́й Іва́нович Яво́рський (15 листопада 1885, с. Корчмин Сокальського повіту — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — історик, політичний діяч, академік ВУАН.

Біографічні відомості

Народився в с. Корчмин в Галичині (с. Корчмин нині в Томашівському повіті Люблінського воєводства, Польща). Вивчав право у Львівському й Віденському університетах.

За Першої світової війни був старшиною австрійської армії, згодом сотником УГА.

1919 року лишився в Києві, згодом переїхав до Харкова, де 1920 року вступив до КП(б)У і став офіційним історіографом марксистської історичної школи, протегованої радянською владою.

У 1920-х роках у Харкові Яворський деякий час завідував управлінням Укрнауки, згодом очолював історичний відділ Українського інституту марксизму, а деякий час весь інститут. Співпрацював з Миколою Скрипником. Рівночасно викладав історію України у вишах Харкова.

5 вересня 1929 року харківська преса оприлюднила допис М. І. Яворського «Про мої помилки в концепції історії України». [1] Після цього «каяття» Яворського обрано дійсним членом ВУАН. Відтоді він працював у Києві, бувши членом президії І Відділу (Історико-філологічного) ВУАН, його секретарем і фактичним керівником, бо голова цього відділу Дмитро Багалій перебував у Харкові. Але вже 1929 року його звинувачено в «націоналістичному ухилі» й усунено з історичного відділу Інституту марксизму, у лютому 1930 року виключено з партії й зі складу ВУАН. Незабаром заарештовано і 1931 року заслано на Соловецькі острови. У неволі перебував під пильним наглядом оперчастини табору, залишався палким патріотом Україні і непрмиренним ворогом більшовизму. Розстріляний разом з іншими в'язнями Соловецького табору особливого призначення 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Наукова діяльність

Яворський — перший український історик, що пробував укладати історію України за «марксистсько-матеріалістичним законом». Без відповідної фахової практики й достатньої документації його твори позначені ідеологічними маніпуляціями історичних фактів.

Серед творів Яворського відомі насамперед популярні підручники:

• «Нарис історії України», т. І (до кінця литовської доби, 1923), т. II (до упадку Гетьманщини, 1924);
• «Коротка історія України» (1927), що охоплювала події до 1920;
• «Історія України в стислому нарисі» (три видання 1928 — 1929).

Згідно з ідеологічним унапрямленням, Яворський опрацював розвідки про революційні рухи в Україні:

• «История революционного движения на Украине» (1922),
• «Революція на Україні в її головніших етапах» (1923),
• «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (т. І 1927, т. II, ч. 1 1928),
• «Україна в епоху капіталізму» (т. І — III, 1924 — 25).

Крім того, Яворський був автором низки статей у спеціалізованих збірниках і журналах:

• «К истории КП(б)У» (Октябрская революция. Первое пятилетие, 1922),
• «Емський акт 1876 р.» («Прапор марксизму», І, 1927),
• «Проблема української національно-демократичної революції у 1917 p., її історичні основи та її рухові сили» («Червоний шлях», ч. 2, 4, 1927),
• «Сучасні течії серед української історіографії» (зб. «Криза сучасної буржуазної науки та марксизм», 1929),
• «Провідні думки в розвиткові іст. науки» («Прапор марксизму», І, 1929),
• «Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке» («Труды первой всесоюзной конференции историков-марксистов, 28. 12. 1928 — 4. 1. 1929», т. І, 1930),
• «Das Ergebnis der ukrainischen Geschichteforschung in den Jahren 1917 — 1927» («Osteuropäische Forschungen», VI, 1929).

В Австралії перевидано «Нарис історії України», т. І — II (Аделаїда, 1986).

Праці Яворського були гостро критиковані в українській національній історіографії за тенденційність і нефаховість (Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929 також радянською історіографією, яка «яворщиною» прозвала «націоналістичний ухил» в історії. Яворського обвинувачено в ідеологічних помилках: «перебільшенні місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізації дрібнобуржуазних націоналістичних партій» та трактуванні української революції не як частини російської, а окремого витвору українського історичного процесу.

Виноски

Література

• Ю. А. Пінчук. Яворський Матвій Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 719. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Багалій Д. Перша спроба начерку історії України на тлі іст. матеріалізму. «Червоний шлях», 9, 1923;
• Скрипник М. Помилка та виправлення академика М. Яворського. «Більшовик України», 2, 1930;
• Підгайний С. Академік Матвій Яворський. В «Укр. інтелігенція на Соловках». 1947;
• Шевченко С. Архіпелаг особливого призначення. К.: Фенікс, 2006;
• Шевченко С. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013;
• Mace J. Е. Matvii Yavorskyi and the Vicissitudes of Interpreting of Past. «Communism and the Dilemmas of National Communism in Soviet Ukraine, 1918 — 1933». Кембридж, 1983.
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

Посилання

• Матвій Яворський. Нарис історії України (1923—1924)