Anatoliy Stavnytchyy

The basics

Quick Facts

Gender
Male
Birth28 September 1939
Death31 May 2017 (aged 77 years)
Star signLibra
Awards
Order of Merit (Ukraine), 3rd class 
Honored badge of merit of the President of Ukraine 
The details

Biography

Ставничий Анатолій Станіславович (1939—2017) — заслужений журналіст України, генеральний директор Запорізької обласної телерадіокомпанії (1983—2006).

Біографія

Ставничий Анатолій Станіславович народився 28 вересня 1939 року в селі Балки Барського району Вінницької області. Віхи життєвого шляху: навчання в Балківскій семирічній, Барській середній школах, далі - Київський гірничо-будівельний технікум, робота за фахом на Львівщині, військова служба, факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Професійну журналістську діяльність розпочав 1967 року літературним працівником в редакції газети «Запорізька правда». Через рік Анатолій Ставничий був відряджений до робочої групи з підготовки тому «Історії міст і сіл УРСР. Запорізька область». Він є одним з авторів ряду нарисів цього енциклопедичного видання. Того ж року у видавництві «Промінь» (Дніпропетровськ) виходить у світ його історико-економічний нарис «Коровай Верхньої Терси» з низкою розповідей про видатних хліборобів цього гуляйпільського села. Тоді ж спільно з головою колгоспу І. М. Скоромним готує до друку книгу «Передові господарства України. Колгосп імені Леніна», яка була видана у Дніпропетровському видавництві «Промінь» у 1972 році.

1971 рік відкриває нову сторінку у творчому житті Анатолія Ставничого — його запрошено на посаду головного редактора студії телебачення Запорізького телерадіокомітету (згодом телерадіокомпанії — ЗОДТРК). Відтоді розвиток телебачення і радіомовлення в Запорізькій області стає сенсом життя Анатолія Станіславовича: цій справі він присвятив понад 40 років, з яких 23 — в якості генерального директора.

Місто Запоріжжя — є одним з «піонерів домашнього екрана» в Україні. Розвиток української телевізійної системи тільки-но розпочався: у 1951 році в Києві був побудований перший в Радянському Союзі телеретранслятор. За даними 1959 року, коли запорізька студія почала своє мовлення (її перший вихід в ефір відбувся 10 липня), в Україні було лише 11 потужних телерадіостанцій, а охоплення населення телебаченням складало лише 32%. Завдяки наполегливості фундаторів запорізької студії і дієвій підтримці місцевої влади Запорізький комітет вступив у телевізійний простір як повноцінна творча структура. Для порівняння: більшість обласних телецентрів України ще довгих 40 років залишалися лише ретрансляторами Українського телебачення (УТ).

В той час, коли А. Ставничий ступив на телевізійну стезю, яка межує між публіцистикою та кіномистецтвом, ця галузь перебувала в стадії активного пошуку свого обличчя, своїх жанрів, своїх форм спілкування з глядачем. Звичні нині телемости, прес-конференції і таке інше, у 1970-х роках були винаходом. Анатолій Станіславович — як головний редактор — здебільшого був автором або співавтором багатьох нових форм, як-от багатосерійні передачі «Соціальний портрет трудового колективу» (в співавторстві з І. Мащенком). Серіал швидко завоював популярність на республіканському екрані і з 1975 року на цілих 15 років отримав прописку на українському каналі: за окремим планом УТ цей формат готували всі обласні телерадіокомітети. Документальні фільми під рубрикою «Золоті зірки Запоріжжя» одразу трансформувалися на республіканському екрані в «Золоті зірки України», і їхня фільмотека склала понад 40 передач.

Під керівництвом генерального директора творчий колектив Запорізької телерадіокомпанії кілька разів ставав засновником не просто телевізійних, а й республіканських галузевих заходів, як-от: в галузі культури — дитячий конкурс естрадного мистецтва «Азовські вітрила», який проходив у Бердянську з 1996 року впродовж 18 років; в галузі освіти — конкурси знавців окремих наукових дисциплін, зокрема — мовних, в співробітництві з вищими учбовими закладами. Переможці таких змагань зараховувались у виші без вступних екзаменів.

Високу оцінку отримували актуальні, глибокі за змістом передачі запоріжців на Центральному телебаченні (СРСР) — вони звучали там кожного 2—3-го дня. Такого визнання фахової якості не мала жодна інша студія України.

Найвагоміший вплив на розвиток телебачення справляють новітні технології ефірного, кабельного, супутникового мовлення. Анатолій Ставничий завжди прагнув сам, а також націлював колектив іти на крок попереду науково-технічного прогресу, і в цьому його дієво підтримували колеги. Однак творчі можливості колективу дедалі стримувались відсутністю відповідних приміщень, новітнього обладнання та інженерно-технічного забезпечення. Перед керівництвом постали непрості завдання — побудова апаратно-студійного комплексу, забезпечення його технікою, кадрами. Шлях до вирішення цих проблем для структури, що належала до галузі культури та фінансувалася за залишковим принципом, виявився довгим і тернистим. Але за підтримки Держтелерадіо України, місцевих органів влади та вдалого керівництва усім процесом перебудови Анатолієм Ставничим цей шлях був успішно пройдений. Доцільно відзначити таку деталь: в Україні не було жодного закладу, який би проектував телевізійні павільони — специфічну і найбільш складну частину будови. Такий досвід мав лише один російський институт. Анатолій Станіславович за першою освітою був будівельником і тому пильно тримав у полі зору весь процес зведення студії. Разом з архітектором С. Прудким і своїм заступником з техніки Л. Цатенком він вивчив досвід багатьох ТРК, відвідав їхні студії і, зваживши всі «за» і «проти», надихнув фахівців на проект, який виявився новим словом в архітектурному вирішенні надзвичайного за рідкістю будівельного об'єкту.

1993 року новий апаратно-студійний комплекс став до ладу. Це і відкрило можливості для створення власних регіонального телеканалу «Запоріжжя» та ефірного радіоканалу «Радіо Запоріжжя FM». Таким чином за час керівництва ЗОДТРК А. С. Ставничим невеликий «острівець у телевізійному морі» з обсягом мовлення у 24 хвилини на добу з виходом на каналі УТ-1 запоріжці перетворили в один з перших в країні власний цілодобовий телеканал, який досяг найвищого показника в Україні: мережа охоплення — 80% глядачів області, а також низки районів Херсонської, Дніпропетровської та Донецької областей.

Книга Ставничий А.С., "Вознесеньська вежа", 2018

Впродовж 2004—2005 років завдяки черговому технічному переоснащенню ЗОДТРК — знову ж таки однією з перших — перейшла на цифрову технологію телевиробництва, що забезпечує сучасні стандарти якості програм.

З 1985 по 1991 роки Анатолій Ставничий тричі обирався депутатом Запорізької обласної ради народних депутатів.

Рушійною силою будь-якого виробничого прогресу були й залишаються люди. Це вони, співробітники всіх телевізійних професій і всіх поколінь, на чолі з талановитим керманичем створювали в студії вимогливу атмосферу творчості, були своєрідними засновниками запорізької школи телевізійної майстерності, відомої не тільки в Україні. Адже протягом десятиліть на всеукраїнських і міжнародних фестивалях запорізькі фахівці отримували найвищі нагороди. По-справжньому тріумфальним для них став фестиваль «Мій рідний край» у Криму 2000 року: обидві запорізькі передачі — і телефільм, і радіопрограма — отримали перші місця, а телерадіокомпанія — приз глядацьких симпатій. Того ж року міжнародна творча спільнота визнала А. С. Ставничого кращим керівником обласних електронних мас-медіа України.

Служіння мистецтву, яке народжувалося на очах цих людей, об’єднало в міцний, дружний колектив понад 350 чоловік, які спільними зусиллями долали вершини майстерності. Історія розвитку ЗОДТРК пройшла крізь серце Анатолія Станіславовича і крізь серця його колег, учнів, друзів. От чому вони попросили свого керівника, учителя написати книгу про нелегкий і водночас дорогий кожному шлях. Анатолій Станіславович дав назву своєму твору «Вознесенська вежа» — як через те, що передавальна вежа розташована на Вознесенській горі, а головне, тому що телебачення — то маяк для суспільства у вируючому житті. Книга «Вознесенська вежа» вийшла друком у 2018 році. З її сторінок читач дізнається, що вибором професії видатний український журналіст завдячує рідній Балківській школі на Поділлі.

Нагороди

За сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток українського телебачення і радіомовлення А. Ставничий відзначений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (1998), відзнакою Президента України — орденом «За заслуги» III ступеня (1999), отримав звання Заслужений журналіст України (2004), відзнаку Держтелерадіо України «За розвиток інформаційної сфери» третього і другого ступенів (2004, 2005), нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» (2008).

Література

  1. Історія міст і сіл України. Запорізька область. Київ: Інститут Історії Академії наук УРСР. 1970.
  2. Ставничий, Анатолій (1970). Коровай Верхньої Терси. Дніпропетровськ: "Промінь".
  3. І. М. Скоромний, А. С. Ставничий (1972). Передові господарства України. Колгосп імені Леніна. Дніпропетровськ: "Промінь".
  4. Національна спілка журналістів України, Запорізька обласна організація. (2010). Пером і словом. Запоріжжя: "Дніпровський металург". с. 215—217.
  5. І. Мащенко (1998). Телебачення України. Том I. De facto. Київ: "Тетра".
  6. І. Мащенко (2000). Телебачення України. Том II. De jure. Київ: "Тетра".
  7. Ставничий, Анатолій (2018). Вознесенська вежа. Запоріжжя: "Тандем".

Посилання

The contents of this page are sourced from Wikipedia article on 15 Jul 2024. The contents are available under the CC BY-SA 4.0 license.